Колія. Завжди щось поєднує. Там бігають залізні коні - більші й менші. Гримлячі і не дуже. Тягають все і вся. А ще є місця, де вони рідкість. Там можна трошки пройтись - "порахувати" шпали.


Особливість процесу: ступати на кожну тісно, а через одну - хіба бігти (при збої - маємо файну перспективу "порахувати" ще й зуби на додачу). Тому не дуже радимо до встановлення рекордів у цьому виді мандрів (звичайно, справа смаку). Адже краще їхати у вагоні і слухати рівномірний перестук (Що ж там так стукає? Формулу пам.?).



Особлива тєма - вибрати для подорожі електричку (дизель) приміського сполучення. Крім перестуку почуємо місцеві, національні та міжнародні новини у всіх можливих інтерпретаціях, а ще у всіх можливих виконаннях хіт залізнично-автобусної "естради" останніх десь років п'яти "настала на світі..."



Поруч з цією артерією руху живуть люди, ростуть дерева й квіти. Також і будяки, які, ради справедливості, іноді квітнуть, тому вважаються особливим видом квітів (за Польщі, певне, такими не вважались, - старанно викошувались, але звичаї змінюються, як і часи, про що далі:).



Зима, літо, весна, осінь. Рік у рік. День і ніч. Вона (колія) залишається, ще від Австрії, відколи прийшла... І напевне баааагато чого побачила за той час. Бо ж майже не спить, хто живе поряд - на диво звиклі, їм якось навіть комфортно жити разом (заввага: "народився у тамбурі" - про дещо іншу категорію, прошу не плутати).


Колія - добрий засіб кудись мандрувати (вона однакова всюди, але навколо все буде змінюватись - міста і села. поля, ліси, ріки, гори й долини). А ще... завтра, десь там, - за штрикою, знову зійде сонце.