Надворі було тепло, і вечір обіцяв бути приємним і комфортним. Мені різко захотілось провести його за межами будь-яких приміщень. Нами було вирішено: в честь початку нового пластового сезону, і прагнучи досягти нових висот - вилізти на дах якоїсь менш-більш високої споруди і помріяти про високе, добре, вічне. Високе, добре, вічне - десь я це чув, ага - в школі!  Значить вирішено - штурмуємо школу.


- Але, спочатку йдем до мене, я залишу свої робочі причандалля, а також повечеряємо як білі люди, а тоді буде і сила і натхнення драпатись вгору.

Так і зробили. Жертвою вибрали третю школу, оскільки Вітя мав уже там деякий стаж альпініста-спайдермена і знав з  якого боку драбина, що важливо, особливо в темряві.

- Вітя, я «чьота ачькую», а якщо нас «запасуть», викличуть ментів наприклад, а я як на зло забув лаве скинути вдома, та  ще й паспорта не взяв, буде чим штраф заплатити да?

- Не сци Маруся я теж боюся.

Але, про відмову від намірів мови не було. Отож, ми знайшли в шкільній огорожі місце з двома відігнутими металевими прутами і досить легко проникли у внутрішній дворик школи.

В примішенні навпроти світилося. По дорозі до пожежної драбини натрапили на спортмайданчик.

- О, якшо шо - скажемо, що ми «на брусья»  прийшли. - віджартував Вітьок.


Отже,  перед нами пожежна драбина, та до неї ще треба дострибнути. Першим чось поліз я боячись напевно, щоб не пропало бажання до того як надумаю лізти. Піднімався на пятиповерхову висоту з думкою-мантрою, якщо запасуть і будуть кричати, ні в якому разі не сіпатись. І  ось ми на верху - бляха під ногами по зрадницьки вигинається і ляскає так, що глухий би почув.  Але, мабуть,  сторож  з більшою ймовірністю передбачає побачити інопланетян на подвір`ї школи, ніж двох придурків на її даху.

Ху, ми на верХу. Ага, забув сказати, місяць майже повний, небо майже зоряне, а в мене досить непоганий фотик в руках. Фотосесія нічного Тернополя почалась, тепер головне - не фоткати зі спалахом, щоб не запасли, а також  дивитись під ноги.


На зворотньому шляху ще поспостерігали німе кіно у вікнах навпроти, та не помітивши нічого пікантного вирішили спускатись.

Земля. Тихо відступаєм, і бачимо, що перед нашим входом-виходом якийсь мужик вигулює собаку. Однак, ні мужик, ні собака так і не зацікавились нашими скромними персонами. А ми попрямували в напрямку Драми, по дорозі розглядаючи пожежну драбину на задньому дворі театру - можливо вона наступна.


А під Драмою, по-традиції, досить давній, тусувалося кілька нєферських компаній, в одній з яких свіжоспечені адепти рокенролю старанно-академічно виспівували «Дупу джалізовую». До речі, кам'яні сходи, на яких вони сиділи, розраховні саме на такі дупи...