Карпати - це гірське пасмо в центрі Європи, що проходить з північного заходу на південний схід, а потім загинається дугою.

Карпати в уяві багатьох людей - це гірськолижні курорти з позолоченими бугелями і схилами, всипаними діамантами (судячи з цін) або база в Скольому з квадратним сталінським інтер'єром і ящик горілки на чотирьох. Ще для інших - це приємна прогулянка з наметом на кілька днів чи тижнів із знайомими, відверті розмови за ватрою і чудові краєвиди.

Я теж частково належу до цих категорій. Але Карпати для мене - не тільки це.

Карпати - це спосіб життя. Це стиль мислення. Це неусвідомлений потяг, це прекрасні акорди внутрішніх струн, що в міських умовах спроможні лише на дисонуючий distortion. Це світ первісної краси, це дорога до себе, це універсальні ліки від всього поганого, що усвідомлюєш і не усвідомлюєш. Це коли вперше за кілька років чуєш тишу, таку, що чути, як еритроцити гасають по судинах, це коли, посидівши на пригорбі в дикому лісі, де не ступала нога людини, і послухавши шум потічка та звук вітру в смереках, ладен пробачити всім все і не перестаєш дякувати Богові за те, що він створив таку красу. Це коли, засинаючи в наметі, відчуваєш, як природа говорить до тебе на мові твоїх відчуттів, і жодне інше відчуття, окрім довіри цій природі, не сповнює твою душу.

Карпати - це спокій душі і свято тіла. Мета абсолютно чітка - дійти за сьогодні туди-то, засоби її досягнення цілком зрозумілі і доступні: збираєшся і йдеш. Це, здається, називають щастям. Якщо б кожній людині було дано змоделювати собі рай, я б змоделював Карпатські гори, а себе би помістив на Франківщині, на полонині понад долиною Свічі, в затишній дерев'яній забутій людьми хатці, звідки відкривається абсолютно неможливий вид на Горгани, звідки двадцять кілометрів до найближчого прояву цивілізації, і де природа, не скривджена ще людиною, буяє ТАКИМИ фарбами й формами, які не знайдете більше в жодному куточку України.

Крім того, це компанія, яку ти береш із собою, або благословенна самотність, яка часами більш помічна для душі, аніж будь-хто, кого знаєш. Це нагода взяти з собою саме тих людей, яких хочеш взяти, адже в Карпатах люди стають інакшими. Друзі стають ближчими, знайомі - друзями, вороги знаходять примирення, а знали б ви, скільки закоханих сердець лише в Карпатах змогли знайти місток одне до одного...

Це також мрачна фізуха, блаженне навантаження на організм, екстремальні умови. Це дощ і плюс три і сніг під ногами; це тридцятиградусна спека, камінь навкруг і пустий термос; це мороз вночі і мокрі дрова, з яких треба під дощем розпалити ватру, це двадцять вісім кілометрів, що треба горами пройти за день, це оманливі орієнтири, що заводять нас зовсім в інший бік, і темрява, що блискавично спадає на гори до того, як ми встигли знайти воду і місце для ночівлі. Це двадцять п'ять кілограмів за плечима і стрімкий підйом на вершину 1800, цей кайф - я кажу це без жадної іронії, бо це справді кайф - не опишеш ніякими словами. Також це вміння зберегти психологічну рівновагу при екстремальній ситуації, знайти вихід із безвихідного становища, вміння вижити. Гори - це школа виживання і життя, це тони досвіду і кубометри кайфу.

Карпати - це моя найбільша і повністю розділена любов на все життя.