Поїздка матрацною намічалась завчасу. Тре було завести людей, показати їм щось.  Ну і самому щось знайти нове й цікаве. Загалом план виконано. Та, зрештою перший день був досить кілометражним.

10.08. Ранок. Ясіня. Пробіглися вгору до Драгобрата, а я по дорозі ще намагався збирати ожину. Погодували корів сіллю (вчасно спинив ентузіазм декого, а то могли залишитись взагалі без солі до кінця походу). Далі наші люди (а їх було лише двоє, на щастя...) почали розтягуватись тааак.... що тримати їх в полі зору стало неможливо. Один мало не втік на Близницю, інша ж застряла десь біля підйомників, в долинці. Поки вони підтягувались до правильного шляху, на перемичці перед Стогом встиг назбирати з пів літри афенів (точніше "яфенів", - то ж Рахівщина...). На хребті, як завжди, повно народу, цього разу пригодились декілька слів з німецької. Трави. Дощик. Поряд вже масивний Котел. І крутий спуск у Ворожеський кар. Ночували на Ворожесці. Там якраз було тихенько, справді заворожуюче місце.

 

11.08. Матрасили по повній силі, давно такого не пам'ятаю, з плюсів - купання в озері, гра в сніжки (сніжник ще не розтанув, але напорпати снігу трохи проблема - тверде....) та повний казанок супу з помідорами і бочком. Щоб матрацування не затягнулося до вечора, на суп запросили двох франківчан - хлопця і дівчину, які саме підійшли на озера. Дякую їм за підмогу :) Підніматися на хребет не хотілося, але йти треба було. Тому вирішили розвідати дорогу до Догяски по карах, траверсами. Стежки є, здебільшого коров'ячі і ще якісь там. Всюди просто гори малини, напевне річну норму за той день її з'їв. Але стежку пізніше таки залишили, почали різати, в результаті впали в потік, а невдовзі вибрались в долинку що лежить перед Догяскою. В цьому карі є невеличке озеро, яке живиться певне лише весною снігами, тому тепер заросле очеретами. Навколо багато каменів, можна настрибатися!!! А от трохи нижче - затишна долина, струмок, сухі дрова і гарно облаштоване місце для ватри. І хто тут буває?... Заночували. Гарячий чай, стукіт дощу.

 

12.08. Велика отара, спускається з хребта і геть начисто відганяє залишки сну. "Фіолєтовий" ранок. Фруктова каша з афенами - фіолєтова, чай (теж з афенами) - фіолєтовий. Мені якось теж стає фіолєтово. Ну і нехай. Споглядання. Сонце. Шепіт струмка. Парують Горгани. Пора йти. Через горбик - і вже Догяска. Перекуска. Зі Свидовця надуває хмарки, як скочуються вниз. З іншого боку озера на днівці сидить група роверистів з Луцька. Нам згідно планів вгору, і на Татаруку. Але... на хребті просто нульова видимість, вітер, дощ. Орієнтуємось в потрібному напрямі, але йти в таких умовах... Трохи мокнемо. Співаємо флітівського "Їжачка", бо самі є такими ж їжачками в тумані. Рад-не-рад, але повертаємося звідти назад на Догяску. Татаруки і Околів цього разу не буде. Розкладаємось трохи вище озера. Навпроти, під лісом нижче очеретів  ще хтось розбився (потім з'ясується, що то кияни). Вечеря, просушка. Трохи роздуває. Завершення "фіолєтового дня".