Надворі було тепло, і вечір обіцяв бути
приємним і
комфортним. Мені різко захотілось провести його
за межами будь-яких приміщень. Нами було вирішено: в честь початку нового пластового сезону, і прагнучи досягти
нових висот - вилізти на дах якоїсь менш-більш високої споруди і
помріяти про високе, добре, вічне.
Високе,
добре,
вічне - десь я це чув, ага - в школі! Значить вирішено - штурмуємо школу.
- Але, спочатку йдем до мене, я залишу свої робочі причандалля, а також повечеряємо як
білі люди, а тоді буде і сила і
натхнення драпатись вгору.
Так і зробили.
Жертвою вибрали третю школу, оскільки Вітя мав уже там деякий стаж альпініста-
спайдермена і знав з якого боку
драбина, що важливо, особливо в
темряві.
- Вітя, я «чьота ачькую», а якщо нас «
запасуть», викличуть ментів наприклад, а я як на зло забув лаве скинути вдома, та ще й паспорта не взяв, буде чим штраф заплатити да?
- Не сци Маруся я теж боюся.
Але, про відмову від намірів мови не було. Отож, ми знайшли в шкільній огорожі місце з двома відігнутими металевими
прутами і досить легко проникли у внутрішній
дворик школи.
В примішенні навпроти світилося. По дорозі до пожежної драбини
натрапили на спортмайданчик.
- О, якшо шо - скажемо, що ми «на брусья» прийшли. - віджартував Вітьок.
Отже, перед нами пожежна драбина, та до неї ще треба дострибнути. Першим чось поліз я боячись напевно, щоб не пропало
бажання до того як надумаю лізти. Піднімався на пятиповерхову висоту з думкою-
мантрою, якщо запасуть і будуть кричати, ні в якому разі
не сіпатись. І ось ми на верху -
бляха під ногами по
зрадницьки вигинається і ляскає так, що глухий би почув. Але, мабуть, сторож з більшою ймовірністю передбачає побачити інопланетян на подвір`ї школи, ніж двох
придурків на її даху.
Ху, ми на
верХу. Ага, забув сказати, місяць майже
повний, небо майже
зоряне, а в мене досить непоганий фотик в руках. Фотосесія нічного Тернополя почалась, тепер головне - не фоткати зі спалахом, щоб не запасли, а також дивитись
під ноги.
На зворотньому шляху ще поспостерігали
німе кіно у вікнах навпроти, та не помітивши нічого пікантного вирішили спускатись.
Земля. Тихо відступаєм, і бачимо, що перед нашим входом-виходом якийсь мужик вигулює собаку. Однак, ні мужик, ні собака так і не зацікавились нашими
скромними персонами. А ми попрямували в напрямку
Драми, по дорозі розглядаючи пожежну драбину на задньому дворі театру - можливо вона наступна.
А під Драмою,
по-традиції, досить давній, тусувалося кілька нєферських компаній, в одній з яких свіжоспечені
адепти рокенролю старанно-академічно виспівували «Дупу джалізовую». До речі,
кам'яні сходи, на яких вони сиділи, розраховні саме на такі
дупи...