Як і планували, вибрались зі Stern'ом святкувати його ДН в гори. Традиційним шепетівським з Тернополя до Коломиї. Цікавий і колоритний провідник, з місцевих, верховинців. Не спали довго.

Четвер.7.00. Пересадка на автобус до Верховини. А далі - проблеми з добиранням. Автобуса з Верховини на 11.00 нема, ми це вже минулого разу перевірили. Відповідно на 14.00 людей ще більше, ніж було колись. Приперлись на місце в 16.20. Зареєструвались на КПП, і, щоб вечір не був таким довгим, надумались збігати попити мінералки до Буркута. Наплічники залишили в прикордонників, ті попередили, щоб вернулись до 20.00, бо далі їх там не буде.

Дорога до Буркута - ковзанка. При ліхтариках. Розігнались файно. перед першим джерелом нагнали діда - місц. мешканця. Попили води, рванули далі.... Добігли до лісництва, знайшли поряд, біля огорожі джерело. Це той самий "Буркут" - основа колишньої слави селища як курорту! І табличка... що штраф за засмічення території - 51 грн.

В темряві стали шукати табличку про перебування тут на лікуванні Лесі Українки. З другого боку Черемоша надійшов якийсь чоловік з сильними ознаками тривалої боротьби із "зеленим змієм". Ніц путнього пояснити він не міг, сам був "з бази". Про цю базу (як потім дізнались в Шибеному - колись це була власність якогось київ. інституту) взагалі все приховував, з чого зробили висновки, що там тепер то все купив хтось "модний".

Поряд хата з сателіткою. Зайшли, познайомились з Галею - дочка Наталі - ще однієї місц. жительки. За її наводкою таки відшукали табличку на стіні лісництва. Набрали мінералки. На годиннику 18.30. До Шибеного взагалі йшли на рекордній швидкості - 7 км за 55 хв.

Ще з годину посиділи з прикордонниками. І пішли до Рибчуків, де й почали святкування того самого ДН. Розпекли піч. Зварили рибну юшку. Матрасничали до пізньої ночі, попутньо спиртувались, частково ще й за рахунок закладу :)

П'ятниця. Зранку сонце і гарна морозяна погода. Йдемо по пот. Шибеному до Погорільця. Лісництво. Крайня хата. Різкий підйом вгору. Далі зі слідів - лише кабанячі. Сніг пухкий, ледь примерзлий. Провалюється. Місцями під снігом ще й вода. далі снігу вже майже по пояс.

Доходимо до Веснарки. Ще з пів години пробиваємось до колиб. І справді, одна з них пішла за димом :(  Пересиджуємось трохи в тій багатомісній, яка залишилась. Обідаємо. Йдемо далі. В лісі за полониною снігу знову по пояс і ніякого натяку на наст. Пробиваємось до Марічейки. 16.00. гуляє вітер. Сенсу, як і часу, йти далі - нема. Цього разу Піп для нас залишається неприступним.

Повертаємось на Веснарку. І.... наших слідів, залишених годину тому.... вже нема. Мете і валить з ніг. Ночувати тут не будемо, бо й так зранку тре їхати. При ліхтарях до 20.00 повертаємось до Шибеного. П'ємо живе пиво "Верховина". Пан Василь, господар бару, промовляється, що з весни в них має бути ще й Микулинецьке! Ночуємо в сіні :))

Субота. Ранок. Як виявляється вночі йшов дощ і снігу в селі вже нема. Добігаємо до коломийського на 6.30. Починається довге і нудне добирання додому. Хоча ... не таке й нудне. У Верховині прямо в автобусі додумались на спиртівці розігрівати сніданок... Успішно. А ще... в Косові люди городи копають. Весна? Осінь?? А ми були там, де панує зима!

eR-man, Ternopil
09.12.2007