Проходять роки, деятиліття, віки. Але не зникає бажання подорожувати гірськими стежками. Це захоплення передається з покоління в покоління. Скажете, що колись мандрували по іншому??

Можливо й так: незручні тоді були рюкзаки з привязаними зверху коцами, важкі брезентові намети часто-густо протікали і намокало дно. А черевики, підбиті цвяхами, не завжди витримували до кінця маршруту. Все решту залишилось без змін: ті самі стежки біжать плаями і райтштоками, таке ж підступне горганське каміння, бракує води на маршруті від Паренок до Попаді, так само цвіте рододендрон і сон-трава на Чорногорі, така ж крижана і освіжаючо-солодка вода у гірських потоках.

Сучасним туристам також сумно, коли сиві мряки затягують хребти, і трохи лячно, коли в Карпатах дощ, а небо розрізають блискавиці. Але вони все одно мандрують, як і їх попередники, передаючи палку пристрасть новому поколінню молодих вітрогонів, і знають, що нескорені шпилі гір обовязково підкоряться їм. Бо про це мріє кожен затятий мандрівник, котрий всім серцем і душею любить свої гори - УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ!!!